Історичний екскурс: як кримський хан 500 років тому спалив Москву

-

Читайте также

Цьогоріч можна відзначити два історичні ювілеї: 500 років тому — влітку 1521-го, великий московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину, як раніше сплачував Золотій Орді. А рівно 50 років потому, у травневі дні 1571 року, кримський хан здійснив похід, унаслідок якого спалив Москву

450 років тому, 3 червня 1571 р., кримський хан Девлет-Ґерай підійшов під Москву. «Знайшовши її покинутою государем Іваном Грозним», татари підпалили російську столицю відразу в 30 місцях, йдеться у матеріалі сайту 5 каналу.

Маленька передмова

Перш ніж розповісти основну історію, можна згадати інший знаковий випадок – тоді правитель Москви теж покинув своє місто на поталу ворогові, рятуючи лише власну шкіру. 1382 р. Тохтамиш із роду Чингіза, правитель Золотої Орди, захопив Москву, жорстоко пограбував і спалив місто. До міста військо Тохтамиша прибуло 24 серпня 1382 р. Московський князь Дмитро Донський, який із сім’єю саме перебував у місті, замість опиратися ворогові, просто втік у Кострому. На оборону Москви став литовський князь Остей. Місто трималося два дні. А 26 серпня 1382 р. здалося. Війська Тохтамиша увірвалися, вбили незліченне число мешканців, розграбували будинки. Від Москви залишилися руїни.

Особиста ганьба Івана Грозного

На початку правління Іван Грозний скерував усі зусилля на боротьбу з поволзькими татарами. 1552 р. штурмом узяв Казань і приєднав до Московії Казанське ханство. Два роки потому московські війська захопили Астраханське ханство, яке 1556 р. увійшло до складу Московського царства.

Казань і Астрахань Московія підкорила за згодою Кримської Орди. Назвавши себе «молодшими братами» роду Ґераїв, московські князі визнали кримських ханів своїми суверенами й отримали підтримку та заступництво Ґераїв, а також певні права й обов’язки зі «збирання землі золотоординської» у нову єдину державу на чолі зі спадкоємцями Чингісідів – Ґераями.

На вірність династії Ґераїв на Біблії присягнув ще дід Івана Грозного 1473 р. Іван III присягнув Кримським Ґераям, що дозволило Московському царству з 1476 р. не платити щорічну данину Великій Орді. 1480 р. Кримське ханство в протистоянні з Великою Ордою відстояло свої права на Московське царство.

Тож не дивно, що рано чи пізно Москва забажала виступити проти такого «покровительства». У 1556 і 1558 роках Москва, порушивши дану Ґераям присягу, напала на землі Кримського ханства – вдерлася до Криму і спалила села і міста в західному і східному Криму, узявши в полон і вбивши багато кримчаків.

Кримці теж час від часу нагадували васалам про себе, набігаючи на московські землі. У травні 1555-го Девлет-Ґерай відправив до Івана IV гінця, мовляв, бажає укласти договір. Але історики вважають, що то був просто дипломатичний маневр, щоб замаскувати кампанію проти Москви. До червня хан із військом підійшов до Тули, переміг у сутичці з росіянами, але дізнавшись про наближення підкріплення з Москви, повернувся до Криму.

Розвідавши підходи до Криму по Дніпру, Москва готувала удар. У березні 1556 р. воєвода Матвєй Ржевський із загоном путивльських козаків підійшов до Дніпра нижче від Черкас. Князь Дмитро Вишневецький без дозволу свого сюзерена, великого князя Литовського Зіґмунта Августа, вирішив підтримати московитів і скерував черкаські загони на підмогу Ржевському. Об’єднане військо спустилося Дніпром до моря і напало на Очаків, після чого росіяни повернулися до Путивля.

Але будь-який напад на Крим із боку Дніпра вимагав ретельнішої підготовки і добре організованої бази на Запорожжі, яке належало до Литви, – і цар розумів це.

У лютому 1558 р. Іван Грозний запропонував Литві об’єднатися проти кримських татар. Але в Москви скоро виникли суперечності з литовцями та поляками, які згодом переросли у Лівонську війну. До того ж Московія загрузла у внутрішніх чварах, що відомі в історії як «опричина».

1561 року московський князь «отримав грамоту константинопольського патріарха» (яка виявилась фальшивою), де Івана Грозного нібито визнано прямим спадкоємцем візантійських імператорів. Стосунки Москки і Криму погіршились іще дужче.

1571 р. кримський хан вирушив на Московію, аби покарати васала за непокору. Московські полки зустрічали татар на рубежах своїх володінь. Але Девлет-Ґерай обійшов війська царя, що стояли на Оці, і пішов форсованим маршем просто на Москву.

Сучасник тих подій, німецький мандрівник Генріх фон Штаден описував катастрофу: «Спочатку татарський хан наказав підпалити потішний двір великого князя – Коломенське – за 1 милю від міста… На другий день він підпалив Земляне місто – цілком усі передмістя… За 6 годин вигоріли начисто і місто, і Кремль, і Опричний двір, і слободи. Було таке велике лихо, що ніхто не міг його уникнути!.. Татарський хан наказав підпалити і весь хліб, що необмолочений стояв по селах великого князя. Татарський цар повернувся в Крим із безіччю грошей та майна і сотнями тисяч бранців…».

Англієць Джером Горсей так згадував ту подію: «Коли ворог наблизився до Москви, російський цар втік у день Вознесіння з двома синами, скарбами, двором, слугами й особистою охороною… до укріпленого Троїцького монастиря за 60 верст. Ворог запалив високу дзвіницю святого Івана, в цей час піднявся сильний вітер і вогонь протягом 6 годин перетворив у попіл усі церкви, палати, побудовані із сосни і дуба, як у місті, так і в окрузі на 30 верст… Протягом 6 годин загинуло кілька тисяч чоловіків, жінок, дітей…

Ріка і рови навколо Москви були загачені тисячами людей, навантажених золотом, сріблом, коштовностями, намистами, коралями, браслетами і скарбами, які намагались врятуватися у воді, ледь висунувши поверх неї голови. Однак згоріло і потонуло так багато людей, що ріку не можна було очистити від трупів протягом 12 наступних місяців…

Ті, хто залишився в живих, і люди з інших міст і місць займалися щодня пошуками і виловлюванням на великому просторі кілець, коштовностей, судин, мішечків із золотом і сріблом. Багато хто так збагатився. Вулиці міста, церкви, льохи і підвали були забиті померлими і задушеними до такого ступеня, що довго потім жодна людина не могла пройти через отруєне повітря і сморід».

Щодо кількості загиблих, то історики, зокрема російські, називають цифри 120-800 тис. жертв. Москва вигоріла і «не залишилося навіть обгорілого пня, до якого можна було б прив’язати коня».

Сучасники писали, що прибирання трупів загиблих тоді москвичів тривало два місяці. А відновлене місто довелося заселяти переселенцями з інших міст.

Папський легат Антоніо Поссевіно, який бував у Москві 1580 р., налічував там не більше як 30 тис. населення, хоча ще 1520 р. в Москві була 41 500 будинків і не менше як 100 тис. жителів.

Як пише Карамзін, після побоїща посли Девлет-Ґерая говорили Івану Грозному: «Так говорить тобі цар наш: «…Я скрізь шукав тебе, у Серпуховові й у самій Москві; хотів вінця з голови твоєї: але ти втік із Серпухова, втік із Москви – і смієш хвалитися царською величчю, не маючи ні мужності, ні сорому!.. Знову піду до тебе… якщо не зробиш, чого вимагаю, і не даси мені клятвеної грамоти за себе, за дітей і внучат своїх».

Тож цар мусив поклястися у вірності своєму суверенові і знову платити данину. А щоб задобрити турецького султана – ще й відмовитись від царського титулу й титулу спадкоємця Другого Риму (Константинополя). Зробив він це у спосіб, який російські історики воліють зображати п’яною потіхою чи виявом безумства.

Щоправда, 1572 р. московське військо під проводом князя Міхаїла Воротинського відбило повторний похід Девлет-Ґерая на Москву. 1574 р. Іван Грозний привселюдно склав із себе титул спадкоємця Візантії. А титул володаря Московії отримав вихрещений касімовський татарин Саїн-Булат (Семен Бекбулатович). Відтоді Іван Грозний до кінця своєї смерті 1584 р. називався, як і його предки, – московським великим князем. Актом зречення Іван IV показав Криму й Оттоманській Порті, що не претендує на першість у роді Чингісидів, бо й Саїн-Булат, який раніше іменувався «царем Казанським», походив із цього роду. А данину платили московські володарі щороку Криму аж до 1700 р.

Цікаві додаткові подробиці цієї історії в ефірі «Радіо Свобода» розповів кримський історик, який 2014-го вимушено переселився на материк, Сергій Громенко.

– Як на межі XV-XVI ст. складалися відносини Москви і нащадків Золотої Орди? Тоді Москва приєднувала до себе давньоруські князівства, а Золота Орда розпадалася на частини.

– Спершу Кримський ханат і Московське князівство були союзниками. Тому що Золота Орда була спільним ворогом і для Криму, і для Москви. Ще наприкінці ХV ст. кримський хан Менглі Герай уклав союз із Москвою, який тривав доти, доки існувала Золота Орда. Але 1502 р. Менглі Герай на річці Сула остаточно Золоту Орду добив. І після цього об’єднуючий фактор у відносинах між Москвою і Кримом зник.

Ба більше, Москва з Кримом перетворилися на суперників у боротьбі за золотоординський спадок…

Крим намагався відтворити класичну євразійську імперію за допомогою розставляння своїх людей або родичів із родини Герай на престоли держав, які виникли після Орди: Казань, Хаджі-Тархан (Астрахань), ногайці. А для Москви це було неможливо. Тому що Рюриковичі на московському престолі не були нащадками чингізидів і не могли бути визнані як легітимні правителі.

Тому якщо Крим здійснював свою експансію «дипломатичним» і шляхом спецоперацій, то для Москви залишався лише шлях військово-політичного поглинання. Спочатку всередині того, що називають Північно-Східною Руссю, а потім і щодо тюрко-татарських держав. Це зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала неминучою.

– Як 1521 р. кримський хан змусив московського князя підкоритися?

– Головним центром протистояння Криму і Москви стала Казань. Бо Казанський ханат був ближче територіально до Москви, яка намагалися зробити з нього свого васала.

З 1519 р. тривала боротьба за казанський престол. З одного боку, існував Шах-Алі, промосковський ставленик, а з іншого – Сахіб Герай, брат Мехмеда Герая, володаря Криму на той момент. Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая.

Цей момент стає переломним: уже не можна було заплющувати очі на діяльність Москви, стало зрозуміло, що Москва від Казані не відступиться. І так із союзників Крим і Москва перетворюються на противників.

У липні 1521 р. починається похід: з одного боку, з Криму йде Мехмед Герай із військами, а з іншого – новий казанський хан Сахіб Герай, щоб відплатити Москві за спробу позбавити його престолу. І десь 1 серпня 1521-го казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву.

Великий московський князь Василь ІІІ, розуміючи, що його війська розгромлені і столицю не відстояти, тікає, а можна сказати й від’їжджає (залежить від точки зору) на північ своєї держави, щоб збирати нову армію, залишивши там царевича Петра Ібрагімовича – охрещеного татарина.

У Москві замало сил, щоб оборонятися. Фактично місто було взяте. Під владою московського правителя залишався лише Кремль. А брати його штурмом татарам було непотрібно. Бо не йшлося про завоювання і включення Москви до складу Кримської чи Казанської держав. Треба було, щоб московський князь визнав себе васалом. І Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Але тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай. Так само відновлюється виплата «виходу» – ординської данини. Після цього кримське і казанське війська розділяються і розходяться.

– У цьому поході, свідчать джерела, з кримськотатарського боку брали участь і запорожці.

– Саме так. Запорізький отаман Остафій Дашкевич, у хорошому сенсі, авантюрист ХVІ ст. Він переїхав із Литви до Москви, згодом знову – до Великою князівства Литовського, а потім приєднався до цього походу.

Рівно 500 років кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці.

Чому в російських підручниках історії є розділ про татаро-монгольське ярмо і нема про кримськотатарське?

Шлях до Криму лежав через Рязань, де стався прикрий інцидент для кримчан. Підступають до міста кримські війська. А там сидить окольничий Іван Хабар (прикметне прізвисько). Кримський хан вимагає на виконання грамоти видати провіант для свого війська. Окольничий каже, що вперше про це чує і вимагає грамоту на підтвердження слів. Грамота опиняється за стінами Рязані, і Хабар каже, що виконувати цього не буде, починає стріляти з гармат по кримському війську. Відтак війна між Кримом і Москвою поновлюється буквально за кілька тижнів – скільки треба було, щоб відійти від Москви до Рязані.

– Московський князь Василь ІІІ визнав те, що від його імені підписав повноважний представник?

– Оригінал документа опинився в Рязані. Кримські війська готувалися до облоги і, можливо, штурму міста. Дашкевич спонукав хана Мехмеда Герая штурмувати Рязань. Та саме в цей час астраханці нападають на Крим. Тому що в Астраханському ханстві своя династія, яку не влаштовує ідея стати васалом Криму.

Користаючись із відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює в полон і виходить. Кримцям стає не до штурму Рязані. Мехмед Герай махає рукою на Рязань і на грамоту й поспішає в Крим. А наступного 1522 р., коли Крим починає вимагати виплату данини, Василь ІІІ відказує, мовляв, ви брешете, документа немає, тому ми виплачувати нічого не будемо.

– Невдовзі син Василя ІІІ – Іван Грозний – захопив Казань, Астрахань і ходив на Крим. Завдяки чому кримський хан зміг перехопити ініціативу і знову завдати нищівного удару по Москві?

– Москва не мала підстав вимагати васалітету від тюрко-татарських ханств, тому просто захоплювала їх, використовуючи гібридні методи, як Росія сьогодні. Спочатку ставлять проросійського хана та інтегрують, поки можуть.

А потім, коли навіть проросійський хан каже, що вже занадто, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу. Так було з Казанню і з Астраханню.

З Кримом було не так. До Криму через степ дотягнутися московські війська не могли. Тому Іван Грозний спонсорував регулярні напади на Крим донських козаків, а якось відрядив воєводу Адашева з загоном, щоб на донських стругах переправився до Криму. Але до упокорення Криму було ще далеко.

Початок правління Івана Грозного – період розквіту Московського царства. Цар тішився військовими удачами, але йому запаморочилося від успіхів. Він вирішив проробити собі шлях до Балтійського моря та ув’язався у Лівонську війну. Спочатку війна була вдалою, він розгромив Лівонський орден. Але його успіхи викликали об’єднання проти нього польсько-литовських сил на чолі з королем Стефаном Баторієм. І тоді почалися суттєві поразки.

Цар почав, як сьогодні в Росії, шукати внутрішніх ворогів, запровадив всередині 1560-х рр. опричнину. Опричники влаштували масштабний терор. Невдачі в Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви.

Десять років терору і поразок на лівонському фронті призвели до того, що Москва втратила свої здобутки і сили.

Кримський хан Девлет Ґерай не мав на меті завоювання Росії. Він скористався з нагоди. Його просто не було кому зупинити. Війська, які цар виставив на перехоплення кримського хана, розбігалися, кримці їх громили. І хан вирішив, що якщо нагода випала, треба скористатися нею, і пройшов тим же шляхом, як і його батько, до Москви. Внаслідок штурму місто згоріло вщент. Це найбільша з усіх московських пожеж ХVІ ст., фактично міста не залишилося.

Іван Грозний виявився грізним лише проти своїх підданих, але не проти зовнішніх ворогів. Він виїхав до Ростова – і там відсиджувався. А Девлет Ґерай без переслідування із величезним полоном повернувся до Криму.

– Після цього Іван Грозний зобов’язався віддати кримському хану Астрахань, визнав себе данником кримського хана і зобов’язався платити. Чому хан не скористався результатами своєї перемоги?

– Якби Іван Грозний повністю погодився на кримські вимоги – віддати Астрахань і Казань, сплачувати велику данину – тоді, можливо, кримський проєкт інтеграції Степу було би виконано.

Але цар віддавати Казань відмовився, підвищену данину платити відмовився. За словами очевидця, татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився.

1572 р. кримський хан повторив військову кампанію. Тому що Іван Грозний на всі вимоги не погоджувався. Але тепер у Девлета Ґерая почалося запаморочення від успіхів, він вважав, що якщо минулого року переміг, то і тепер зможе.

Але Росія була готова. І в битві при Молодях – за 50 км до Москви – російська армія витримала атаки кримської кінноти. Кримські війська відступили, Росія вийшла переможцем. Відтак не лише про Казань і підвищений вихід (данину – ред.), а навіть про Астрахань уже не йшлося. Відтоді кримські війська здійснювали походи на прикордонні території, а на Москву не ходили.

– Все-таки кримському хану московські царі до якого часу платили?

– Формально це тривало до 1700 р. Лише за Адріанопольським миром 1700 р. Петро І домігся їх скасування. Щоправда, після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 р. кримський вихід (податок – ред.) був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися.

Фактично росіяни під різними приводами плату затримували, віддавали не повністю. Коли у хана уривався терпець, він здійснював черговий похід, розорюючи південні околиці, вимагаючи регулярних виплат. Умови Прутського миру були переглянуті 1739 р. Після 1739 р. навіть формально Росія Криму нічого не платила.


Інформація — одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter — посилання на наші ексклюзиви, а також найрезонансніші новини України та світу

загрузка...

Свежее

Европейские экологи оценят риски от деятельности оккупантов для окружающей среды Крыма

Неэффективная политикой оккупационных властей Крыма создает риски для окружающей среды полуострова. Особое внимание в этой связи следует уделить проблеме...