На початку лютого Україні вдалося повернути з російського полону ще 150 наших оборонців. Деякі з них перебували за ґратами катівень понад два роки. Загалом з початку російсько-української війни відбувся 61 обмін полоненими. Києву вдалося повернути 4131 людину (військовослужбовців і цивільних). Над тим, щоб визволити всіх українських громадян, які знаходяться у російському полоні, чи є бранцями путінського режиму, працюють багато людей. Проте, ключі від полону знаходяться в кремлі…
Про те, що відбувається із людиною у полоні та після повернення, що допомагає вижити, про адаптаційні механізми психіки, про постізоляційні стани, особливості етапів реінтеграції та їх ризики, про основи екологічної комунікації, відновлення навичок контролю за власним життям після звільнення «ІС» продовжує розмову із військовим психологом Оленою Сек. Перша частина розмови за посиланням.
– Підсумовуючи першу частину нашої розмови, я б виділила такі головні тези. По-перше, за вашими словами, маємо ставитися до перебування в полоні як до несення військової служби в особливо екстремальних умовах, а до військовослужбовців, які повертаються з полону як до тих, хто ефективно виконав своє завдання. По-друге, люди, які пройшли полон, є експертами з виживання. По-третє, процес звільнення – колективна кропітка робота, яка потребує тиші і ретельної підготовки. І тут йдеться не тільки про відомства та фахівців, що задіяні в цій військовій операції, а й ще про рідних, що очікують на повернення близької людини. Отож, які ризики існують після звільнення на етапі реінтеграції? І чи можливо їх мінімізувати, або хоча б підготуватися до тих викликів?
– Загалом все правильно. Щодо ризиків хочу ще раз наголосити: очікування звільнення з полону, перша зустріч супроводжується потужним сплеском емоцій, інколи на фоні певних очікувань, які можуть виявитися ілюзіями, суб’єктивним уявленням всіх учасників процесу. Тому важливо психологічно підготуватися до цього.
Адже людина в момент звільнення ще не опановує себе настільки, аби чітко усвідомлювати і продукувати природні екологічні емоції. Тобто зазвичай емоції в неї або неконтрольовані, або завмерлі, заморожені. Вона взагалі може намагатися уникнути контакту… Може бути й ускладнена соціалізація: не факт, що одразу після звільнення людина захоче бачити всіх своїх родичів. Може статися так, що ви телефонуєте своїй рідній людині, яку так чекали, стільки вклали сил в це очікування, а в розмові здається, що наче й нема про що говорити. Це означає, що ви не пройшли ще нормальний процес адаптації, не познайомилися один з одним оновленим… Тому що час один без одного вплинув на кожного, і треба знайомитися наново. Тому так важливо дотримуватися інформаційного карантину, щоби увійти в контакт акуратно, не травмуючи одне одного
На перших етапах реінтеграції звільненому з полону доволі складно ще реально оцінити свій травматичний досвід. Власне цьому і присвячена робота фахівців – вони допомагають усвідомити, проговорити в безпечному середовищі набутий досвід, який містить в собі потенціал зростання. Під час перебування в примусовій ізоляції люди в більшості випадків переживають екзистенційну кризу, переусвідомлюють свої життєві цінності, стають перед викликом пошуку сенсу життя і подій в ньому. І уже на волі з усім цим багажем їй необхідно розібратися.
– А який порядок заходів реінтеграції? Скільки вона триває? Чи термін процесу відновлення після полону розглядається індивідуально?
– Зазвичай два-три тижні достатньо або повернути людині контроль за її життям. За цей період людина проходить медичні обстеження, обов’язкове лікування, консультації з психіатром і психологами. Після того вже є перші висновки військово-лікарській комісії, зокрема щодо повернення до служби або продовження лікування.
Усвідомлюю, що ми зараз торкаємося чутливої теми. Кожен випадок унікальний, і ми можемо говорити про певні тенденції і про наявність позитивного досвіду у відновленні після полону. І про необхідність розбудови ефективної системи реінтеграції для оборонців, і постізоляційного супроводу для цивільних осіб. Вона зараз, по суті, в зародковому стані. Фахівців, які б глибоко розуміли станів звільненої особи та інструменти роботи з ними, недостатньо, місць для проведення заходів реінтеграції та постізоляції не вистачає, нормативно-правова база потребує коригування та актуалізації. Але буде нечесним вщент захейтити процеси, які в цьому напрямку відбуваються. Кожна історія особлива і кожен звільнений з полону оборонець потребує якісних послуг з відновлення. Проте, в цій історії багато намішано – бажання, очікування, емоції, реальність (не завжди приємна і радісна). Наприклад, станом на початок березня 2025 року за період від 2022 до 2025 року з полону звільнено більше чотирьох тисяч громадян України. Не всі вони мають однаковий фізичний та психологічний стан. Частина потребує тривалого і складного лікування. І їх необхідно ним забезпечити. Після ізоляції людині важко повернути собі контроль над своїм життям, а й також чіткого розуміння, усвідомлення своїх бажань, своїх кордонів. Адже ці кордони під час перебування в полоні були знищені, і за короткій термін вони не встигнуть відновитися. Тому, коли звільненому кажуть – відпочивай (в оновленим законодавством передбачено, що при повернені на службу, він має право на відпустку на 90 днів), то він погоджується. Але за цей час відбуваються певні структурні зміни в психіці і 90 днів передбаченої відпустки стають тягарем. Проте, родичі і близькі в один голос, – тобі треба відпочинок та відновлення. Хоча більш ресурсним, більш ефективним для нього можливо буде повернення у військове середовище, поряд з побратимами, наприклад, з метою помсти ворогу за всі події, свідком яких він став, за все, що там пережив…
Але маємо дослухатися до висновків ВЛК. Якщо людина потребує реабілітації, то у цей період має тривати робота з психологами і терапевтами. Триває адаптація, соціалізація та підготовка до ВЛК, яке далі вирішуватиме чи вона вже може повертається на службу, чи станом здоров’я має бути звільнена з лав ЗСУ.
– На що варто звернути увагу рідним та близьким звільненого з полону?
– Важливо прискіпливо спостерігати, що реально відбувається з людиною після звільнення з полону. Якщо, наприклад, з вашої точки зору їй було не в повному обсязі проведено медичне обстеження, абсолютно нормально звернути на це увагу, написати рапорт на потребу в додатковому обстежені. Для створення подальшого індивідуальноо алгоритму дій треба комунікувати з, із медиками, реабілітологами тощо. Треба брати на себе частину відповідальності за ці процеси, в тому числі й обстеженню, й по лікуванню. Це варто робити через те, що інколи звільнений з полону воліє не говорити про свої хвороби, про реальний стан, або, наприклад, має не зовсім неадекватну оцінку свого стану й самопочуття. На кшталт, ну подумаєш в мене там щось болить, а я ж бачив тих, кому значно важче, ніж мені… Через такі переконання людина може не говорити про свої потреби, про те, що потребує допомоги. Взагалі може не хотіти звертатися до лікарів, уникати реабілітаційних заходів, не бажати нікого бачити і чути. Ми ставимося з повагою до її стану, тим не менше працюємо з нею таким чином, щоб забезпечити ефективне відновлення, допомагаючи усвідомити той стан. Адже в більшості випадків отака категоризація, отака відмова є одним з механізмів захисту психіки. Тобто, коли людині важко, вона відмовляється від допомоги, спілкування тощо через те, що на даний момент не має ресурсу, аби впоратися із ситуацією.
– У постізоляційний період психіка людини ще не стабільна. Може коливатися й емоційний фон – від агресії до апатії. Що додатково провокуватиме такі прояви? Які чинники здатні тригернути людину?
– Після повернення з полону не виключені складнощі із соціалізацією. І тут треба мати терпіння і повагу, поступово рухатися до відновлення. При цьому не забувати, що відновлення не означає, що людина стане такою самою, якою вона була раніше. Вона буде іншою, маючи досвід полону і певні навички, набуті там. Той досвід нікуди не дінеться. Забути його чи нехтувати ним – теж неправильно.
Також існує ризик того, що людину, яка звільнилася з полону, як то кажуть, заняньчать – спонукатимуть її до інфантилізації або руху в регрес. Це коли за неї будуть щось робити, приймати рішення, не давати діяти самостійно… Тоді людина може взагалі впасти в негативні для себе стани, навіть загальмувати зачатки усвідомлення досвіду, який для неї цінний.
– Скільки часу триває повноцінне постізоляційне відновлення? І в чому полягає його стратегічне завдання?
– Процес повернення після полону варто поділити на дві складові. Це власне процес відновлення, коли на рівні психіки та фізичного стану нормалізуються процеси, коли людина повертає собі відчуття контролю над власним життям, коли відчуває, що повернулася до своїх, і це починає розуміти не тільки розумом, а й кожною клітинкою тіла. І друга складова – процес постізоляційної адаптації, коли людина звикає жити новим життям з урахуванням свого набутого досвіду. Оцей процес адаптації до нового життя з його новими викликами в середньому триває близько року.
– Як простими словами пояснити рідним звільненого з полону, що з ним відбувається після повернення? В чому проявляється особливість його стану?
– Ми говоримо про специфічний стан, в якому людина перебуває в ізоляції. Уявіть собі водолаза, який виконує свій обов’язок під товщею води. Вважаю, це найбільш точний образ для розуміння того, що відбувається з людиною в ізоляції, особливо, в полоні. Там вона 24 на 7 контролюється зовнішніми обставинами, умовами утримання, браком інформації, фізичним та психологічним тиском. Цей стан ізоляційної компресії.
У тому стані людина не має можливості проявити всі свої емоції, адресовані, тому, хто її утримує. Вона вимушена стримувати власну агресію, страх, розпач, роздратування тощо. Бо, якщо буде проявляти ті емоції, імовірність її вживання різко падає. Тому вимушена під тиском зовнішніх обставин накопичувати в собі емоції та й величезну кількість складної інформації – інформацію про ворога, інформацію про його страшні дії, свідком яких вона стає. Це все стає додатковим чинником компресії, тобто того, що тисне з середини. Разом з цим багажем людина повертається з полону.
І вже тільки на волі, на своїй території, серед своїх, звільнений вперше дозволяє собі розслабитися. Саме тоді все накопичене (агресія, злість, роздратування, складні думки) починають потребувати виходу. А коли відбувається те вивантаження, людина отримує контроль над своїми думками, спогади її вже не такі болісні. Спогади про полон ніколи не стануть радісними чи світлими, але вони можуть і мають стати спокійними.
Це важливо для того, щоб людина, яка звільнилася з полону, могла говорити про полон, коли хоче і з ким хоче, а з ким не хоче – не говорити. Щоб це була свобода її волі. А для того, щоб це сталося, потрібен інформаційний карантин і карантин спілкування. Адже якщо звільнений одразу опиняється вдома після полону, то у контакті із своєю близькою людиною, якій довіряє, він розслабляється. І тут починають виливатися ті накопичені під час полону емоції, які насправді адресовані не рідним, а ворогу… Така ситуація може стати чинником травматизації для його сім’ї.
Обернена ситуація, коли ваша близька людина намагається вберегти вас від цього. Але якщо ті емоції не прожити, не вивантажені, вони здатні запустити процеси, що згодом можуть навіть вилитися в ПТСР, в хвороби. Тому декомпресія дуже важлива. Повертаючись до нашого образу водолаза, пам’ятаємо, коли він піднімається з дна на поверхню, має робити це поступово, аби уникнути кесонної хвороби. Так само й процес декомпресії потребує поступовості. Якщо ж одразу після звільнення стрімко ідемо на контакт один з одним, маю на увазі звільнена людина і члени її сім’ї, уявіть, що виходить. Він – біля дна, ви – на поверхні. Далі що відбувається? Або він має дуже стрімко випірнути (тоді в нього розвинеться кесонна хвороба), або ви маєте пірнути до нього на глибину декомпресійного процесу (тоді весь цей тиск звалиться на вас).
Дуже важливо в людині, яка звільнилася з полону, побачити ту сильну особистість, що вижила в дуже складних умовах. Якою б стриманою, якою б мовчазною вона не була, ця людина сильна, і вона перед вами. Коли ж рідні й близькі абсолютно щиро намагаються виникає бажання загорнути його в турботу, у звільненого можуть виникнути відчуття, що його не сприймають як сильну людину, і це може стати причиною формування недовіри або холоду в стосунках.. Тому вкрай важливо побачити в тому, хто пройшов крізь полон, нову людину з новими якостями та з новим досвідом, саме це й маємо на увазі, коли говоримо про експерта з виживання.
До прикладу із водолазом (у контексті декомпресії після ізоляції) згадаю ще одну китайську притчу про жінку, яка приручала тигра. Прийшла жінка до мудреця та й каже: вчителю, я не можу зі своїм чоловіком порозумітися. Мовляв, мій чоловік – воїн. Він пройшов дуже сильні випробування, і зараз він не такий, яким я його знала, зараз я його боюсь. Мудрець відповідає жінці: «Добре, я допоможу тобі познайомитися з твоїм чоловіком наново, розкажу, як побудувати стосунки. Але спершу виконай моє завдання – нагодуй з руки дикого тигра, який живе у печері. Жінка обурилася. Вона вважала, що приручити тигра не реально. А мудрець її запевнив, що немає нічого неможливого в цьому світі для жінки, яка кохає свого чоловіка… А далі в той притчі йдеться, як жінка поступово, крок за кроком приручала тигра: привчала до свого запаху, потроху взаємодіяла з ним, поки не увійшла до хижака у печеру. В результаті протягом певного часу вона виконала завдання Вчителя і прийшла до нього, як вони й домовлялися, аби мудрець порадив, як відновити стосунки з чоловіком, що повернувся з війни. І почула пораду: «Як ти привчила тигра, так само й поводься зі своїм чоловіком. Дій не тільки ласкою, але і просто нормальною спокійною поведінкою, терплячістю, очікуванням моменту…».
Розмовляла Ольга Вауліна
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!