Контрнаступ Кремля: поступливість Заходу наближає світ до нової катастрофи

-

Читайте также

«Путін спиниться там, де дозволить Україна. Тому Київ повинен узяти ситуацію в свої руки і сам вирішувати, коли почне боротися за територіальну цілісність країни і які засоби він буде використовувати», — іще у 2014 році, з початком російської агресії, заявив тодішній прем’єр-міністр Республіки Польща Дональд Туск.

Вочевидь, судячи із наступних подій, він був правий. Адже Українська держава, в особі своїх громадян, змогла зупинити наступ Кремля, не давши просунутися вглиб її території. Ба більше, певний час була можливість здійснювати контрнаступ, відвоювавши як більшу частину окупованого Донбасу, так і паралельно ізолювавши захоплений Кримський півострів, підвищивши для Російської Федерації ціну його окупації, пише «Institutedd».

Було після того іще багато перемог. І не лише на військовому, а й на політико-дипломатичному фронті. Однак, на жаль, Україна не всесильна. До того ж, даються взнаки брак досвіду і завищені очікування. А тому й поразок теж було не уникнути. Втім, деякі процеси, що стосуються інтересу України, протікають аж надто автономно. Більше того, деякі з них відбуваються всупереч її волі — навіть попри величезні зусилля їх зупинити.

Так, у 2019 році в Парламентській асамблеї Ради Європи, наперекір здоровому глузду й прийнятих раніше резолюцій, російській делегації було повернуто право голосу. І це в період, коли агресія Росії все ще продовжувалася, а на окупованих нею територіях надалі здійснювалися порушення принципу верховенства права та абсолютне нехтування основними правами і свободами людини.

Це був один із перших тривожних сигналів про появу тенденції «всепрощення» Росії. І, що головне, ініційований не ким-небудь, а країнами-учасницями Нормандського формату та підписантами Мінських угод — Німеччиною і Францією.

Скриньку Пандори відкрито. Й незабаром пролунав наступний сигнал у вигляді проєкту, який впритул наблизився до балтійських берегів Європи, — газопроводу «Північний потік-2», а на ділі геополітичної зброї Кремля. І лобістами завершення також виявилися Берлін та Париж, уряди яких є вельми зацікавленими у газовій співпраці із Москвою.

Втім, того ж 2019 року, в результаті оголошених Сполученими Штатами Америки санкцій, будівництво вдалося призупинити. Доти, доки влада у Вашингтоні не змінилася й новий президент США Джозеф Байден не переглянув політику свого попередника Дональда Трампа щодо добудови газогону. Власне, чим і скористалася ФРН, надавши «зелене світло» для завершення проєкту.

Далі усе пішло так, як того воліють в путінській Росії вже багато років. Будівництво відновилося повним ходом, поза спинами України та інших держав-транзитерів російського блакитного палива (які, вочевидь, найбільше постраждають від запуску другої гілки «Північного потоку») відбуваються укладання сепаратних угод, а на Заході почали ставити перед фактом, що газогін — вже є вирішеним питанням (на зразок того, як кремлівці публічно закликають вважати питання Криму закритим).

Також неабиякою поступкою слід вважати ненадання на цьогорічному саміті НАТО Україні і Грузії Плану дій щодо членства. Чим Альянс, через можливий страх перед Росією, поступився останній подібно до того, як це було у 2008 році в Бухаресті (із відомими наслідками).

Видається, що ситуації на кшталт повернення Росії до ПАРЄ, дозвіл на завершення добудови балтійського газопроводу та відмова у наданні чітких євроатлантичних перспектив для східноєвропейських партнерів (і не лише) неабияк окрилюють Росію, яка почала вести себе іще більш знахабніло й цинічно, аніж зазвичай. Чого лише варті інцидент із британський есмінцем HMS Defender і заклики РФ до США та союзників не відпрацьовувати військові дії у Чорному морі під час військових навчань «Sea Breeze-2021».

Втім, це був лише початок нової інформаційної атаки Кремля. Адже невдовзі побачила світ резонансна стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», в якій російський диктатор поставив під сумнів не лише територіальну цілісність України, а й право українського народу на державність як таку.

Далі — більше. Так, 22 липня Росія вперше подала до Європейського суду з прав людини міждержавну скаргу проти України за 10 групами звинувачень, серед яких загибель людей на борту малайзійського Боїнга МН-17, «водна блокада» Криму, обстріл російських територій, дискримінація російськомовного населення тощо. І хоча ЄСПЛ відхилив запит уряду Росії, навряд чи це була остання подібна акція з боку Кремля.

Дуже цікавими та водночас тривожними на цьому тлі виглядають заяви глави адміністрації російського президента Дмитра Козака з приводу врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, він наголосив, що спроба вирішити конфлікт силою призведе до розколу суспільства і внутрішньополітичної катастрофи в Україні (класична мантра Кремля), підтвердивши, що Росія надає незаконним формуванням гуманітарну та економічну допомогу. Козак також зазначив, що Україна навряд чи в оглядному майбутньому стане членом Євросоюзу і НАТО. Й усе це за два місяці до початку російсько-білоруських військових маневрів «Запад-2021».

Таким чином, Москва, після серії так званих «перемог», надалі зондує міжнародний ґрунт. І кожного разу, як відчуває піддатливість, продовжує свій наступ, що не може не викликати асоціацій з подіями, які мали місце вісімдесят років тому.

Саме тому заклики Туска слід вважати правильними. Однак з певними уточненнями. Адже Польща, опираючись на власний гіркий досвід, повинна добре усвідомлювати, що не лише власні сили, а й міжнародна підтримка і солідарність можуть виступати в якості запоруки безпеки.

Дійсно, польська армія, за допомогою українського війська, змогла у 1920 році під Варшавою зупинити більшовицьку орду Михайла Тухачевського. Утім, через короткий проміжок часу, тодішні геополітичні реалії, включаючи м’якотілість деяких лідерів західного світу, не змогли уберегти молоду польську державу спершу від розподілу, а трохи згодом від повного поневолення. Від чого програла не лише Європа, а й уся людська цивілізація.

Звісно, не хочеться, щоб історія знову повторилася. Адже, даючи такому режиму, як путінський у руки додаткові козирі, вільний світ ризикує знову наступити на ті ж граблі, що й раніше.

Однак, враховуючи здобутки науково-технічного прогресу, включаючи військову сферу, нова катастрофа може виявитися для людства фатальною. І щоб цього не трапилося, слід зупинити агресора спільними зусиллями. Негайно!


Інформація — одна з граней війни! Підписуйтесь на аккаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter — посилання на наші ексклюзиви, а також найрезонансніші новини України та світу.

загрузка...

Свежее

Коронавирус в ОРДО: ситуация в больницах продолжает ухудшаться

На территории временно оккупированных районов Донецкой области продолжает ухудшаться эпидемиологическая ситуация. Об этом говорится в сообщении так называемого «министерства...