«Анаконда» в дії: як Росія програє нову «холодну війну»

-

Читайте также

З 2014-го року головними інструментами дій США/НАТО та ЄС зі стримування експансії Росії залишаються нарощування щодо неї санкцій, а також посилення для такого протистояння власної військової сфери. Сьогодні це дало бажані результати, що фактично визнав і В. Путін у своєму посланні до Федеральних зборів Росії. Втім, незважаючи на заяви керівництва РФ про готовність до деескалації обстановки довкола України та в Чорноморському регіоні, поки що це не означає, що РФ відмовляється від своїх агресивних планів, пише доктор військових наук Віктор Гвоздь.

У одній з моїх статей «Загострення ситуації довкола України. Причини, стратегічні і поточні цілі Росії та США і НАТО» надається оцінка основних аспектів, пов’язаних зі згаданими питаннями. Разом з тим динаміка змін подій досить висока, що потребує подальшого їх аналізу, зважаючи при цьому на нові чинники. Зокрема, це стосується промови В. Путіна з посланням до Федеральних зборів РФ 21 квітня ц. р., яке дає змогу більш чітко зрозуміти нинішню політику Росії, в тому числі стосовно України. По суті, програмний виступ В. Путіна визначив внутрішній та зовнішній курс Росії на найближчу перспективу. Разом з тим у ньому спостерігається досить несподівана спрямованість.

Так, всупереч попереднім прогнозам експертів, В. Путін фактично відмовився від використання послання в якості слушної нагоди для підтвердження жорсткості позицій з відстоювання інтересів Росії в умовах чергового ускладнення американсько-російських відносин. Замість цього головною особливістю послання стало фактичне визнання неспроможності РФ забезпечити прискорений розвиток своєї економіки та швидке вирішення соціально-економічних проблем її населення. Як завжди, такі проблеми маскувалися твердженнями, що уряд підтримує економіку та соціальну сферу Росії, хоча насправді все було досить зрозумілим.

Вперше за останні вісім років В. Путін відмовився від планів з забезпечення високих темпів економічного росту, які б скоротили щоразу більше відставання Росії від іншого світу. Раніше, з 2014-го по 2020-й рік, президент РФ ставив завдання забезпечити темпи росту «вище за середньосвітові» або «понад 3 % за рік». Водночас, замість реалізації масштабних соціальних програм, які визначалися у «травневих указах» В. Путіна 2012-го року і залишалися одним із основних трендів його внутрішньої політики, у нинішньому посланні передбачаються винятково «точкові» заходи соціальної підтримки населення. При цьому визнається, що рівень доходів та життя росіян далекі від належних.

Крім того, на відміну від своїх попередніх виступів, В. Путін практично не порушував теми зміцнення збройних сил Росії. Також повністю замовчувалися проблеми, пов’язані з Донбасом та Кримом.

Втім, незважаючи на очевидний провал обраного курсу, В. Путін жодним чином не відмовляється від його основних принципів. Згідно з посланням, основним з них залишається подальше зміцнення системи державного управління економікою країни, що також стосується приватного бізнесу. Передбачається відновити радянські принципи «демократії», а саме — підвищення добробуту народу без реального допущення його представників до управління країною.

Залишаються незмінними і принципи зовнішньої політики Росії. Як і раніше, у посланні наголошується на «миролюбності» Москви та «безпідставності претензій до неї» з боку інших країн, декларується готовність надати «асиметричну, швидку та жорстку» відповідь супротивникам у випадку перетину ними «червоних ліній».

За оцінками деяких експертів, причиною такої тональності послання В. Путіна, яке відверто суперечливе за характером, є вкрай складна ситуація, в якій опинилася Росія внаслідок конфронтації із Заходом, а, фактично, — через її напад на Україну. Це і негативні наслідки західних санкцій для російської економіки, що особливо гостро відчувається сьогодні через проблеми, пов’язані з пандемією COVID-19.

Внаслідок цього фактично втрачена можливість реалізувати плани з перетворення Росії на провідний центр сили світового рівня. В той же час режим В. Путіна не може відмовитись від таких намірів, оскільки вони служать основою ідеології його влади і головним чинником консолідації довкола неї російського суспільства.

Саме всі такі обставини і пояснюють ситуацію, що з початку поточного року склалась довкола нашої держави. Так, з огляду на зірвані російські плани щодо примушення України прийняти російський варіант «врегулювання» конфлікту на Донбасі політико-дипломатичними методами, Росія обрала військовий тиск. Однак, незважаючи на провокації на лінії фронту та посилення військової активності на українському напрямку, вона не наважилась знову втручатися до України і повідомила, що повертає свої війська до місць постійної дислокації.

Зрозуміло, що причина — в чіткій позиції США/НАТО та ЄС, які підтримують Україну у протистоянні з Росією. За таких умов відкритий напад на Україну неминуче призвів би до запровадження США та ЄС критичних санкцій стосовно Росії з катастрофічними наслідками для її економіки. Тим паче, після приходу до влади в США Дж. Байдена, із його чітким курсом стримування неоімперських амбіцій Росії.

Сильним стримуючим чинником реалізації російських агресивних планів є зростаюча військова потуга України. На відміну від Грузії в 2008-му році та, на жаль, і України у 2014–2015-му роках, сьогодні ми здатні завдати Росії відчутних для неї втрат.

У такій ситуації навіть перемога над Україною не буде політично корисною режимові В. Путіна всередині Росії, як це було в 2014-му році після захоплення Криму і утворення «ДНР» і «ЛНР». Сьогодні значна частина російського населення вже усвідомлює всю повноту негативних наслідків політики В. Путіна, що демонструють підсумки соціологічних опитувань.

Звичайно, все це не означає відмову Росії від ведення агресивної політики та перехід до конструктивних відносин з Україною та Заходом. Так, Росія продовжує тиснути на Україну, в тому числі збройними провокаціями на Донбасі. Одночасно і всупереч своїм заявам про наміри зняти напруженість довкола України та в Чорноморському регіоні, російське керівництво продовжило до осені ц. р. режим закриття низки районів у чорноморській акваторії, в тому числі на основних суднохідних шляхах поблизу міста Одеса та Керченської протоки.

Поки що нічого не можна казати про покращання російсько-американських стосунків. Так, у Росії і надалі стримано сприймають ініціативу Дж. Байдена особисто зустрітися з В. Путіним. Особливо це спостерігається після запровадження США нових санкцій проти Росії в квітні поточного року. Втім, В. Путін все ж таки прийняв пропозицію Дж. Байдена взяти участь у кліматичному саміті, організованому США 22–23 квітня ц. р.

Щоправда, вищезгадані дипломатичні кроки Дж. Байдена, які супроводжувалися жестом доброї волі щодо призупинення планів з направлення до Чорного моря двох бойових кораблів, російські пропагандисти подають як готовність США поступатися Росії. До речі, подібні сподівання росіян, як завжди, стосуються і українського питання.

Саме у такому контексті можна розглядати відверто принизливу пропозицію В. Путіна президентові України В. Зеленському відвідати Москву для «усунення проблем у відносинах між двома країнами». Але без порушення питань окупації Криму, які Росія відмовляється обговорювати з Україною.

На жаль, думки щодо «здачі» США інтересів України на користь Росії підтримують окремі українські експерти. Тому і починають поширюватися ідеї про доцільність зміни позиції України в плані погодження з російськими принципами «врегулювання» конфлікту на Донбасі та відмови від європейської і євроатлантичної інтеграції нашої країни.

Разом з тим подібні твердження Росії та її українських прихильників не відповідають дійсності. США не збираються поступатися РФ, тим паче за рахунок України. Насправді США застосовують метод «батога і пряника», що передбачає демонстрацію готовності до діалогу з Росією з одночасним жорстким реагуванням на її будь-які агресивні вчинки.

По-перше, пропозиції Дж. Байдена щодо прямого діалогу з Росією жодним чином не передбачають «торгу» стосовно України та, загалом, і з усіх інших проблемних питань у американсько-російських відносинах. З боку США йдеться лише про припинення Росією агресивних дій в обмін на скасування західних санкцій.

По-друге, США дотримуються політики нарощування тиску на Росію у спосіб послідовного посилення антиросійських санкцій. Виходячи з аналізу результативності нового санкційного пакету, запровадженого стосовно Росії в квітні ц. р., плануються подальші щодо неї заходи впливу.

По-третє, США також зовсім не схильні відмовлятися від демонстрації сили перед Росією, як від єдиного зрозумілого для неї аргументу. Так, незважаючи на рішення Дж. Байдена призупинити відправку кораблів 6-го флоту ВМС США до Чорного моря, вони все ж таки готові до цього та знаходяться неподалік від Чорноморських проток. При цьому навіть з позиційних районів у Середземному морі кораблі ВМС США здатні завдати ударів по Чорноморському флоту Росії (в тому числі по його базах в Криму) ракетами Tomahawk з дальністю дії до 1300 км. До речі, дальність російських ракет «Калибр», які знаходяться на озброєнні кораблів та підводних човнів ЧФ РФ, становить не більше 500 км.

По-четверте, США та НАТО збільшують обсяги військової підтримки України, що чітко визначається як засіб протидії агресивним намірам Росії. Наразі у Конгресі США розглядається законопроект S.814 «Акт про партнерство з Україною в галузі безпеки — 2021». Документ визначає стратегію США щодо зміцнення оборони України. Зокрема, передбачається створення робочої групи США-Європа по Україні, призначення спеціального посланника США у питаннях України, а також щорічне виділення Україні 300 млн дол. США на військові цілі.

По-п’яте, дії США повністю підтримують їх європейські союзники по НАТО та партнери по Європейському Союзу. У ситуації, що склалася довкола України, США/НАТО і ЄС зайняли консолідовані позиції зі стримування Росії у спосіб політичного тиску та демонстрації військової сили. Так, в квітні ц. р. до Чорного моря були направлені два кораблі ВМС Великобританії, а також активізовані в регіоні польоти розвідувальної авіації НАТО. Крім того, була посилена військова діяльність США/НАТО у Середземному морі.

В цьому зв’язку можна відзначити також і масову висилку російських дипломатів зі США, Чехії, Словаччини та Польщі. Незважаючи на різні приводи для таких рішень, всі вони, так чи інакше, були пов’язані з агресією Росії проти України та поточним загостренням ситуації довкола нашої держави. В результаті зіпсовано відносини Росії навіть з тими країнами Центрально-Східної Європи (Чехією, Словаччиною, і, по суті, Угорщиною, яка підтримала їх дії), які раніше сприяли просуванню російських інтересів у Європейському Союзі.

В цілому розглянуті обставини підтверджують, що Росія поступово втрачає свої позиції у протистоянні із Заходом. По суті, вона повторює долю СРСР, який програв «холодну війну» зі США та Європою, що і стало причиною його розпаду.

Наразі таким шляхом прямує і Росія. Втім, це аж ніяк не означає, що знижується рівень військових загроз для України з боку режиму В. Путіна. Навпаки, по мірі загострення внутрішньої ситуації в Росії, її зовнішня політика ставатиме все більш агресивною за своїм характером. Що відчуватимуть як Україна, так і її західні партнери. Так, за заявою заступника голови Ради безпеки РФ (колишнього глави російського уряду) Д. Медведєва наприкінці квітня ц. р., «відносини між Росією та США, фактично перейшли від суперництва до конфронтації, а по суті — повернулися в епоху холодної війни».

За таких обставин Україна і надалі залишатиметься об’єктом російської агресії, тому нашій державі слід зміцнювати свою оборонну сферу, як головну гарантію забезпечення своєї безпеки.


Інформація — одна з граней війни! Підписуйтесь на аккаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter — посилання на наші ексклюзиви, а також найрезонансніші новини України та світу.

загрузка...

Свежее

Цены на нефть стремительно падают: названа причина

На рынке стремительно падают цены на нефть на фоне решения Саудовской Аравии снизить стоимость своих сортов для Азии и...